1-го вересня пройшло свято "День Знань". Здається протягом 10 навчальних років ця дата, стала для нас, просто днем, який сповіщає початок навчального року. Але цього разу, все-змінилося, вона стало для нас особлива. ЦЕ наш останній рік, МИ ОДИНАДЦЯТИКЛАСНИКИ. Найстарші, наймудріші, інколи, як діти, але назавжди ми залишимося учнями твоїми, РІДНА ШКОЛО! Ми запам'ятаємо назавжди ті незабутні, яскраві роки та останній, Перший Дзвоник. Останній раз на перший дзвоник... йде 11-тий найголовніший клас...
Шановні батьки! Варто пам’ятати, що кожна родина –
це окрема планета зі своїми індивідуальними особливостями, де дитина –
зірка, що протягом життя зігріватиме вас своїм теплом. І перед тим, як
самостійно намагатиметесь вирішити долю власних нащадків, зверніться до
запропонованих вам порад:
"Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина” , – говорив відомий німецький письменник і поліглот Гете. І нерідко в житті спрацьовує принцип: "Заговори, щоб я тебе побачив”. Пізнати розмаїття французької мови, її красу, вишуканість, секрети вимови, щоб бути справжнім французом, допомагала в нашій школі на уроках іноземної мови учитель Герасименко Світлана Іванівна.Ще з шкільних років вона захопилася культурою Франції: чудові фільми, чарівна музика, Париж – усе хвилювало її душу. І єдиним бажанням було доторкнутися до цієї скарбниці духовності. Тому обрала саме Запорізький державний педагогічний університет, де й здобула знання з французької мови. Після закінчення деякий час працювала в сільській школі. І навіть три роки – у міліції. 1986 рік став важливим для Світлани Іванівни: саме тоді вона прийшла працювати в Конотопську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №11 учителем французької мови. Тут їй подобалося все: вдячні учні, повага батьків, улюб
... Читати далі »
Конотопська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 відзначає свій славний 100 літній ювілей. Скільки за цей час вилетіло із шкільного гнізда і поринуло в далекі світи вихованців! І кожному із них педагоги передали свою життєву мудрість, знання, присвятили часточку свого життя… А учні залишили за собою щиру вдячність вчителям, пам’ять, добрі спогади. А починалося все так.. Історія Конотопської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11 своїм корінням сягає далекого 1912 року. Саме тоді розпочала свою роботу приватна жіноча гімназія Олени Галактіонівни Журід, яка й стала прообразом згаданого освітнього закладу. У архівних документах краєзнавчого музею м. Конотопа під рубрикою „Освіта в Конотопі в ХІХ-ХХ століттях” читаємо:»На початку ХХ століття в районі залізниці поміщицею Журід була заснована жіноча гімназія, де навчалося 48 учениць. Не мала бібіліотеки”. У гімназії викладала плеяда талановитих педагогів: сестри О.Г. Журід – Ганна Галактіонівна (російська мова) та Зінаїда Галактіонівна (класна дама), З. Зубрікова (класна дама), О.І. Любоградова (математика), Я.М. Любогр
... Читати далі »
У житті кожного з нас особливе місце займає школа. Ще зовсім маленькими ми вперше ступаємо на її поріг, аби розділити з нею десять років свого життя. Тут ми вчимося, пройшовши довгий шлях від найпершої виведеної самотужки літери та рахування на паличках до володіння рідною мовою та азами численних наук. Тут ми дорослішаємо, впершез акохуємося, довіряючи шкільним коридорам свої мрії й таємниці. Тут ми стаємо людьми, самостійними, освіченими, розумними і впевненими у своїх силах та знаннях, які дала нам школа. І не важливо, який порядковий номер вона має. Головне те, яке місце займає в серці кожного свого випускника. Роки мого дитинства та юності пройшли у загальноосвітній школі №11. Ще тоді, коли я вперше ступила на її поріг, школа вразила мене своєю величчю, щирістю дитячих посмішок та теплими очима вчителів. Десять років я щоранку йшла до неї за новими знаннями та життєвим досвідом. Десять років мої ноги ступали по шкільному подвір’ю, яке я й сьогодні пам’ятаю до найменших дрібниць, хоча вже півтора десятиліття живу зі статусом випускниці. Звісно, за ці п’ятнадцять
... Читати далі »
Уперше я опинилася у стінах Конотопської загальноосвітньої школи №11 у вересні 1988 року, коли разом з батьками переїхала жити до Конотопа з Підмосков’я. дуже добре пам’ятаю свій перший шкільний день: серце завмирало від хвилювання, бо навколо все було нове та незнайоме. Завдяки класному керівникові, Плотниковій Надії Іванівні, я швидко порозумілася з вчителями, уподобала багато предметів, знайшла друзів, з якими й до цього часу підтримую стосунки. У школі я зустріла і свого майбутнього чоловіка; а взаєморозуміння, любов, терпіння, які нам прищепили у шкільні роки, зробили нашу сім’ю міцною. Знання, які отримує людина ще в дитинстві, дають основу для її подальшого розвитку. І я у своїй життєвій практиці дуже часто використовую знання, які отримала саме в школі. Зараз у мене двоє чудових діточок. Коли прийшла пора віддавати їх навчатися, у нас із чоловіком не було навіть краплинки сумніву щодо вибору навчального закладу: тільки наша рідна школа № 11, про яку ми завжди згадуємо з теплом. Близькі радили нам інші, більш «продвинуті» школи, але я ніколи не зраджувала думці, що «не місце прикрашає людину, а людина – місце». Якщо в дитини є бажання в
... Читати далі »
Щаслива людина – це та людина, яка живе й працює за покликанням, в якій небесна визначеність і духовний поклик, кропітка праця й високі досягнення на рівні педагогіки гармонійно поєднані. Усе це притаманне Кашубі Тетяні Іванівні, директорові Конотопської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11. Для неї робота стала творчістю, щоденним горінням, рухом уперед. Тетяна Іванівна – розумний і мудрий керманич навчального закладу; талановитий й ініціативний педагог; чуйна й добра людина, яка цілеспрямовано йде вперед і не зупиняється на досягнутому. Вона постійно працює над удосконаленням свого фахового рівня. Наш директор не лише професіонал своєї справи, а й психолог. Кожного разу стосунки з учнівським, батьківським і педагогічним колективом будує по-новому, на основі взаємоповаги та взаєморозуміння. Вона – порадник, чесна, об’єктивна, готова до самопожертви. Здається, немає такого учня в школі, який би її не слухав, який би нарікав на зауваження або несправедливість. Директора знають, поважають і шанують не тільки на рівні школи, а й на рівні міста, бо Тетяна Іванівна живе
... Читати далі »